У Польщі було безпечніше. Але пані Людмила каже: саме там вона вперше відчула, що втрачає себе. За кордоном подружжя пробуло трохи більше тижня, хоча дітям здавалося, що батькам там буде спокійніше. Натомість вони майже одразу вирішили повернутися до Павлограда – під обстріли, вибухи і постійну тривогу.
Жінка згадує: найбільше її лякало навіть не чуже місто, а відчуття повної відірваності від дому.
«Було таке відчуття, що без нас наш дім пропаде. В нього щось потрапить. А ось коли ми в ньому будемо, то нічого не станеться. Він нас оберігатиме, а ми його».
До Павлограда родина переїхала майже 50 років тому. Тут подружжя отримало роботу на заводах, власне житло, тут народилися діти й онуки. Місто стало не просто місцем проживання, а частиною їхнього життя.
Пані Людмила каже, що саме у Павлограді почала по-справжньому відкривати для себе творчість. Писала вірші, згодом – прозу та газетні статті, познайомилася з місцевими поетами і долучилася до письменницького дому «Дивосвіт». Разом із чоловіком вони любили ходити по гриби, гуляти біля річки, відвідувати театр і музей.
Першим важким ударом для неї стала війна у 2014 році.
«Я дуже болісно це пережила. Але тоді ще нормально спілкувалась із родичами з росії, не було такої ворожнечі».
Після початку повномасштабного вторгнення стан став ще тяжчим. Жінка згадує, що кілька місяців спала не роздягаючись і не могла навіть зібрати тривожну валізку.
Діти наполягли на евакуації через стан здоров’я батька – він має інвалідність і важко переносить стрес. Так подружжя опинилося у Польщі.
Та замість полегшення прийшло виснаження.
Незнайома мова, страх загубитися, чужий ритм міста. Навіть звичайні речі викликали тривогу. Вночі вони виходили на балкон і дивувалися освітленим вулицям, бо вже звикли до світломаскування у Павлограді. А ранковий гуркіт трамваїв жінка сприймала як початок бомбардування.
«Нам здалось, що ми там промучились вічність. Хоча я дуже люблю мандрувати, щось нове пізнавати. Але ця поїздка була не в радість».
Дітям рішення повернутися додому далося важко.
За словами Людмили, вони навіть сварилися між собою: один намагався знайти для батьків інше житло, інший думав, що проблема у грошах. Але причина була іншою – подружжя просто не змогло жити далеко від дому.
Дорогою назад вони на кілька днів зупинилися у Львові. Саме там, каже жінка, вперше після виїзду з’явилося відчуття спокою, бо це знову була Україна.
Попри повернення, війна продовжила залишати слід у їхньому житті. Під час сильних атак у Павлограді з вікон будинку було видно вибухи та пожежі. Одного разу від ударної хвилі тріснуло скло.
Найважче пережите позначилося на здоров’ї.
«Восени після сильного обстрілу у мене стався мікроінсульт: порушилась мова, скрутило руки, перекосило обличчя».
Після цього жінка довго відновлювалася і майже місяць провела уві сні через сильні ліки. Згодом лікарі попередили і про проблеми із серцем. Вона вирішила менше читати новини, щоб хоч трохи знизити рівень тривоги.
Психологічну підтримку пані Людмила знайшла у громадській організації «Жінки Західного Донбасу». Туди її привела знайома.
Жінка говорить, що зустрічі з психологом та спілкування з іншими учасницями допомогли повернутися до нормального життя. На заняттях обговорюють, як переживати стрес, відстоювати особистий простір, налагоджувати побут у складних умовах. Проводять також майстер-класи та заняття з цифрової грамотності.
Окремою болючою темою для неї стали стосунки з родичами у росії. Через війну спілкування припинилося.
«Кажуть мені: “У вас там бандери”. А я питаю: ти хоч одного живого Бандеру бачила? Чи вам з уральських гір краще видно, ніж мені».
При цьому Людмила зізнається: колись і сама чула схожі стереотипи про Західну Україну. Але після поїздок до Львова переконалася у протилежному.
«Там нормальні люди – допоможуть, підкажуть, проведуть. Я тричі була у Львові й завжди бачила тільки добро».
Сьогодні діти й далі просять батьків виїхати у безпечніше місце. Але подружжя не готове залишити Павлоград.
Тривожна валізка у їхньому домі досі стоїть порожня.
Яку допомогу надають жінкам у Павлограді
У Павлограді ГО «Жінки Західного Донбасу» реалізує проєкт «Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)».
У межах проєкту жінкам із числа ВПО та місцевої громади надають:
- психологічну допомогу;
- консультаційну підтримку;
- гуманітарну допомогу;
- заняття з цифрової грамотності;
- майстер-класи та групові зустрічі.
Проєкт фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги. Реалізує ініціативу Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) GmbH.
За словами організаторів, німецькі та європейські інвестиції мають допомогти українським громадам стати стійкішими до наслідків війни.
Залишити коментар