Вона знищує цілі на фронті, а в паузах між бойовими виходами обіймає м’яку іграшку. 23-річна Катерина — операторка ударного дрона «Vampire», для якої війна стала поєднанням високої концентрації, страху і дуже особистих ритуалів спокою.
На позиціях поруч із нею завжди маленька пухнаста Kitty Cat. Цю кицю подарував коханий, і з того часу вона стала талісманом. Коли з’являється вільна хвилина, Катерина лягає в спальник, гладить іграшку і намагається заспокоїти думки. Іноді додає ще кілька пшиків парфумів коханого — каже, так легше витримати напругу.
З боку ця картина виглядає майже домашньою. Але реальність війни швидко повертає до себе.
«Ми відпрацювали по бліндажах — там було три чоловіка. Зробили два скиди, все виконали. А потім я лежу в спальнику з кицею, щось дивлюся в телефоні. Побратим дивиться на мене й каже: “Боже, Катя, ти тільки що завалила трьох орків, а зараз з кицею обіймаєшся, як ні в чому не бувало”. А що зробиш? Таке життя», — говорить військова.
До армії Катерина прийшла вже з підготовкою. Вона самостійно навчалася керувати FPV-дронами у цивільній школі, а згодом у складі 128-ї бригади «Дике поле» перекваліфікувалася на операторку гексакоптера «Вампір».
Навчання було непростим. FPV-дрони потребують надзвичайно точної роботи — кожен рух пульта має значення, працює мікромоторика. Перший місяць вона літала лише на симуляторі і, зізнається, нічого не виходило.
«Я реально думала, що в мене не вийде. Потім почала дивитися відео на YouTube, вчитися. За місяць трохи підтягнула скіл, пішла в школу — і там уже все склалося», — згадує Катерина.
Окремим викликом стало перенавчання на важкі бомбери. Інший тип гексакоптера означав нові налаштування, інший пульт, сервоприводи для боєприпасів і вантажів. До «Вампіра» довелося звикати з нуля.
Перший бойовий вихід вона пам’ятає до деталей. До того Катерина ніколи не була на передовій і знала війну лише з чужих слів.
«Найстрашніше — виїзд і заїзд. Там багато FPV-дронів, багато “ждунів”. Коли ми їхали, у мене все було як у тумані. Я сиділа з автоматом і почувалася, як налякане киценя», — зізнається вона.
На самій позиції виявилося спокійніше, ніж вона очікувала. До вибухів Катерина швидко звикла, а хаосу, який уявляла собі раніше, не відчула.
Першою ураженою ціллю став будинок, у якому перебували російські окупанти.
«Я не дуже показувала нерви. Було двояке відчуття: гордість за себе і страх — щоб не втратити дрон, щоб не помилитися, щоб не дай Боже не вдарити по своїх. Коли вразила ціль — відчула гордість. Побратим похвалив, сказав, що я молодець. Це було дуже приємно», — розповідає операторка.
За три місяці служби вона вже працювала по бліндажах, укриттях, невеликому мосту, під яким ховалися окупанти, і регулярно виконує завдання по піхоті ворога.
У чоловічому колективі Катерина відчувала себе впевнено з перших днів. Побратими підтримують її і в роботі, і в побуті.
«З екіпажем ми одразу знайшли спільну мову. Якщо немає роботи, йду до наземної групи — п’ємо каву, чай, розмовляємо. Там є Іванич, йому вже під 50. Він до мене, як до донечки: нагодує, напоїть, усе пояснить. Дуже тепла людина», — каже військова.
Коханий Катерини також оператор важкого ударного дрона, але служить в іншій бригаді. Він постійно дивиться її відео і жартома називає її «принцесою вампірів».
Поза бойовими виходами Катерина майже не відрізняється від звичайної молодої дівчини. Каже, справ вистачає: військторги, пошук зручної зимової форми, адже жіночої амуніції у ЗСУ досі бракує.
«П’ять днів на позиціях у незручній формі — це важко. Тому доводиться купувати самій. Ще я ходжу на манікюр, на губи. Манікюр не заважає службі, як би хто не казав, що гарним дівчатам не місце на передовій», — говорить вона.
На хейтерів у соцмережах Катерина реагує спокійно. Іноді відповідає жартома, іноді за неї вступаються побратими.
«Мені 23 роки, і я вже багато пережила. Тому ці коментарі мене більше смішать», — зізнається дівчина.
На позиціях вона не думає про зовнішність — вмилася і пішла працювати. А в цивільному житті для неї важливо залишатися жінкою — для себе і для коханого.
Сьогодні Катерина мріє вразити велике скупчення ворога. А після перемоги — купити будинок і жити там з чоловіком та майбутніми дітьми. Каже, обов’язково розповідатимуть малечі, як їхні батьки захищали Україну.
Залишити коментар