Навіть якщо гармати стихнуть, це може бути лише перепочинок. Ветеран ЗСУ Володимир Кім переконаний: Україні варто готуватися не до швидкого завершення війни, а до тривалого і циклічного протистояння, де періоди тиші можуть змінюватися новими спалахами насильства.
Його аргумент простий і водночас тривожний. Уже був подібний сценарій. Після 2014 року активні бойові дії поступово згасли, але конфлікт не зник – він лише «завмер». Через кілька років це обернулося новим масштабним вторгненням. Тому, каже Кім, навіть умовне перемир’я сьогодні не гарантує безпеки завтра. Загроза здатна повернутися через 5 – 10 років.
Причину він бачить глибше, ніж у політичних фігурах. Йдеться не лише про керівництво держави-агресора. Важливу роль відіграє саме суспільство, яке підтримує агресивний курс. На відміну від України, де громадяни неодноразово виходили на масові протести і змінювали політичний вектор, у росії таких масштабних внутрішніх зрушень не відбувалося. Це, на його думку, формує принципово іншу реальність.
Попри це, Україна не обов’язково залишиться сам на сам із викликами. Деякі країни Європи добре розуміють природу загрози. Литва, Латвія та Естонія мають власний історичний досвід і чітке відчуття небезпеки. Фінляндія пам’ятає війну 1939 року. Велика Британія, за словами ветерана, також належить до тих, хто здатен глибше оцінювати ситуацію. Водночас у країнах на кшталт Німеччини, Франції чи Італії ця війна часто сприймається як більш віддалена, а позиція Польщі поки що виглядає не до кінця визначеною.
Окремий орієнтир, який пропонує Кім, – це Ізраїль. Держава, що десятиліттями живе в умовах постійної загрози, але водночас будує сильну економіку, розвиває технології та підтримує високий рівень обороноздатності. Така модель, вважає він, може бути корисною і для України.
Втім, головна проблема – внутрішня готовність. Суспільство, за оцінкою ветерана, поки що не адаптоване до тривалого життя в умовах ризику. Лише невелика частина громадян має базові навички тактичної медицини або вміє поводитися зі зброєю. Навіть елементарні речі – наявність турнікета чи вміння його застосувати – залишаються швидше винятком, ніж правилом.
«Ти ніколи не знаєш, куди і коли може прилетіти», – підкреслює Володимир Кім. І ця фраза, по суті, зводить усе до особистої відповідальності: у новій реальності питання безпеки перестає бути лише справою армії чи держави.
Залишити коментар