У Ковелі віддали останню шану захиснику України Василю Сороці. Місто зустріло свого земляка скорботною тишею і сотнями людей, які прийшли провести його в останню дорогу.
Прощання з воїном відбулося у дні, коли його родина мала готуватися до народження ще однієї донечки. Натомість Василь Сорока назавжди повернувся додому «На щиті». Люди не стримували сліз. Плакали й чоловіки, проводжаючи людину, яку згадують як щиру, світлу і дуже добру.
Василь Сорока народився 27 лютого 1988 року у Ковелі. Навчався у ЗОШ №3, згодом у Вербській школі, а фах електромеханіка залізничного транспорту здобув у Київському електромеханічному технікумі.
Повернувшись до рідного міста, працював у ТОВ «Волинькальвіс», пізніше — електриком у локомотивному депо. П’ять років тому перейшов у МПП «Пролісок» у селі Городилець, де обслуговував електрообладнання сільськогосподарських підприємств по всій Україні, залишаючись вірним своїй професії.
Навесні 2012 року Василь зустрів свою майбутню дружину Катерину. Вже за рік вони створили родину. У подружжя народилися дві донечки — Анна та Вікторія.
Він був турботливим і уважним батьком, намагався кожну вільну хвилину проводити з дітьми, підтримував їхні захоплення спортом і музикою, щиро радів успіхам. Родина любила активний відпочинок, прогулянки на природі, велосипедні поїздки та спокійні сімейні вечори.
Василь умів і любив працювати руками. Разом з батьками збудував дім, власноруч змонтував систему опалення, зробив ліжечка для дітей. Ремонтував автомобілі, володів навичками токаря та зварювальника. Не було справи, яка здавалася йому непосильною.
21 листопада 2022 року Василя мобілізували до лав Збройних сил України. Службу розпочав у Ковелі у відділенні радіорозвідки, згодом виконував бойові завдання на сході країни. Навіть перебуваючи поблизу Лимана, у зоні активних бойових дій, намагався оберігати рідних від зайвих тривог і не говорив про небезпеку.
На фронті він залишався відповідальним і надійним побратимом, допомагав ремонтувати техніку, підтримував інших військових. Мріяв, що після Перемоги відкриє власну станцію технічного обслуговування.
У травні 2025 року Василя перевели до 14-ї окремої механізованої бригади. Після підготовки оператора безпілотних авіаційних комплексів його направили безпосередньо на лінію бойового зіткнення.
Під час евакуації пораненого побратима автомобіль, у якому перебували Василь і командир, потрапив під ворожий обстріл. Влучання було прямим. Обоє загинули на місці.
Життя старшого солдата, майстра 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти БпАК 1-го механізованого батальйону військової частини А1008 обірвалося 12 серпня 2025 року поблизу Куп’янська-Вузлового Харківської області.
Додому Василь Сорока повертався понад чотири місяці. Родина чекала зовсім іншої зустрічі. Цей грудень мав стати для них світлим — у передчутті Різдва та народження третьої донечки. Про майбутнє батьківство він дізнався незадовго до загибелі й дуже чекав цієї миті.
Під час прощання міський голова Ковеля Ігор Чайка сказав:
«Щастя ще однієї української родини зруйнувала ця жорстока війна, яка продовжує вести свій безжальний рахунок, забираючи життя найкращих. Низький уклін тобі, воїне, за захист. Ім’я Василя Сороки назавжди залишиться в історії нашої громади».
Після панахиди на площі Героїв Майдану скорботний кортеж вирушив у село Білин, де мешкають батьки загиблого. У церкві Різдва Пресвятої Богородиці Героя відспівали та поховали на сільському кладовищі.
Василю Сороці назавжди — 37. Навіки в строю. Вічна пам’ять і слава захиснику.
Залишити коментар